ШПОЛА

    Історія. Не зважаючи на те, що біля міста знайдено кургани трипільскої культури та скіфські кургани, Шпола вперше згадується в документах як село      Звенигородського староства Польші тільки у XVIIIст. Потім відходить до складу Російської імперії як містечко Брацславського намісництва (1793) , а з  1797р відноситься до Звенигородського повіту Київської губернії. 
    Шпола була у власності генерала Висоцького, потім за розподілом його власності відійшла до Миколи Лопухіна. В 1850р його онучка Катерина Федірівна  Скородули продала Шполу разом з селами Марянівка, Сигнївка та Васильковим Орлову за умови, що той побудує мурований собор в Шполі в пам'ять свого  родича Князя Григорія Потьомкіна та її матері Дарії Лопухіної. Та не довго перебували маєтки у власності Орлова, за півтори міліони перепродає він  маєток у 18тис. десятин статському раднику Олександру Абазе. А храм він так і не побудував, хоча Катерина 30тис сріблом відрахувала з купівельної  вартості маєтку. В Шполі було дві дерев'яні церкви, побудовані в 1784р та 1786рр. Та нажаль вони не зберіглися. 

  В Шполі головною галузю лишалося сільське господарство, але з XIXст. поступово стала розвиватися полотняна мануфактура. В 1851р. тут почав діяти цукровий завод, на якому працювало 500чоловік. Тут навіть в 1858р. почав діяти паровий млин. Справжнім стимулом для подальшого промислового розвитку стало проведення у 1874р. залізниці та побудова залізничної станції, наступного року з'явився телеграф. 
  З 1923р Шпола стала райцентром. У місті народилися поет Іван Кулик, лікарі та вчені — брати Михайло Коломійченко та Олексій Коломійченко.

   На південно-західній околиці міста, нині с. Верхня Дар’ївка (2 км від м. Шполи) знаходиться садиба Абази: палац (сер. 19 ст.), службовий флігель (поч. 20 ст.) та парк (70  га, поч.19 ст.).
 Забудова та планування маєтку відбувалася під пильним наглядом власника. При будівництві використовували граніт, мармур, свинець.
 Зі сторони головного в’їзду видніється простий фасад палацу в стилі пізнього класицизму з білими колонами, досить строгий та стриманий. Але обійшовши його відкривається  зовсім інша картина: відкрита тераса з колонадою тосканського ордену. Бази колон прикрашені рослинними орнаментами, літерою “А” (Абаза) та короною над нею. Мотиви  декору паркового фасаду палацу пояснюють молдовським походженням князя.
 У палаці на той час був водопровід, каналізація та газове освітлення. Флігель знаходиться в поганому стані, але фігурна дерев’яна різьба збереглась.

Вартий уваги також парк. Абаза був зачарований уманською “Софіївкою”. Звичайно шедевр повторити не вдалось, але затишний дендропарк в Шполі все ж створили. Місцеві породи дерев розбавлені екзотичними – пірамідальним дубом, залізним деревом. Липи нагадували про історичну батьківщину Абази. В саду було велике різноманіття яблунь та абрикос, що збереглись до нашого часу.
Шполянський маєток Абаза віддав в якості приданого своїй дочці, дружині Урусова – Параскеві. Абаза побудував за свій кошт кам’яну церкву, зруйновану комуністичною владою у 30-х роках 20 ст., а також першу початкову школу у Шполі, яку народ називав “абазівкою”.

З приходом радянської влади в маєтку розмістили притулок для сиріт та дітей репресованих. Після Другої світової війни палац став притулком для дитячого будинку, потім – загальноосвітньою школою-інтернатом, а тепер – спеціалізованою школою-інтернатом для хворих дітей.
В Шполі було дві дерев’яні церкви Троїцька та Миколаївська, побудовані в 1784 р. та відповідно в 1786 р., а також синагога. Та, на жаль, вони не збереглися. Шпола розвивалася кожне десятиліття.

Я народилася в місті Шпола 15 квітня 1986 року. З 1988 по 1993 роки відвідувала Шполянський ДНЗ "Калинка". В 1993 році пішла в перший клас Шполянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 2. В 2003 році закінчила школу з золотою медаллю. http://shpola2licey.ucoz.ru/